Життєва дорога Володимира Ґериновича непроста. Вона простяглась від Сокаля, де він народився 22 листопада 1883 р. у родині хлібороба, до Львова, Перемишля, Відня, Самбора, до Кам’янцяПодільського, Києва, Харкова і Москви. Далі табори Біломорсько-Балтійського каналу, а потім Грязовець, Вологда і нарешті повернення до Львова, де він упокоївся 16 липня 1949-ого.
На цьому нелегкому шляху були підйоми, злети і гіркі розчарування, коли подвижницька праця незаслужено зневажалася, а саму людину партійнобільшевицький режим упосліджував і зводив до рівня тяглової робочої сили. Лише вольові люди, до когорти яких належав В. Ґеринович, не зламалися. Допити на слідстві, ҐУЛАҐ багатьох перетворили у слухняних слуг режиму, знищили морально і часто фізично. Володимир Ґеринович не здався. Але в кінці життя фізичні сили покинули його і пережите передчасно на 66му році звело його у могилу.
Увесь життєвий шлях В. Ґериновича можна умовно поділити на декілька періодів, починаючи з 1903 р. часу вступу у Львівський королівсько-цісарський університет імені Фердинанда І.
У 1903-1914 рр. В. Ґеринович навчався на філософському відділенні названого університету (19031908) і працював учителем (19081914). Слухав лекції передовсім істориків професорів Дембін і Фінкеля, і особливо Михайла Грушевського з історії. Вже на першому курсі •М. Грушевський викладав "Історію УкраїниРуси" та "Вибрані питання з історії Європи". Тоді ж відомий географ проф. Антоні Реман читав лекції з "Фізичної географії"…
Таким чином, студент В. Ґеринович отримав глибокі знання з історії Європи, України та Австрії, загальної географії •(в т. ч. геоморфології) і географії Карпат, Галичини. Він проявив здібності до наукової роботи і вже у 1911ому захистив докторську роботу на тему "Вік і географічне розміщення древнього чоловіка у Східній Європі".
Після закінчення університету молодий учений через матеріальні нестатки змушений був влаштуватися гімназійним учителем ("професором") у Самборі (19081914). Там він одружився із Христиною Стефанович.
1914-1921 рр. у житті В. Ґериновича були малопродуктивними, хоч учений не занехаяв наукової праці. Тоді він був мобілізований до австрійської армії (19141918) і доріс до старшинського звання. Опісля служив у війську Західноукраїнської Народної Республіки і її адміністративних органах (у повітовій управі м. Щирця на Львівщині; референт народної освіти ЗУНР).
Перебуваючи на російському та італійському фронтах і попутно збираючи етнографічний матеріал, В. Ґеринович починає більш глибоко вникати у проблеми географічного українознавства (статті про західну українську етнографічну границю, ім’я України та ін.).
На цей період припадає написання і публікація фундаментальної праці з теорії та історії географічної науки "Понятє, ціль і метода географії". Ця стаття засвідчила великий науковий потенціал вже немолодого вченого (у 1919 р. йому минуло 35 років).
Ще один семирічний період (1921-1928 рр.), починаючи з постійної праці у Кам’янецькому державному університеті, заснованому Іваном Огієнком (1918) і закінчуючи переходом в Український науководослідний інститут, заснований академіком С. Рудницьким у 1927 р. в Харкові, був найпліднішим у науковій та педагогічній праці В. Ґериновича.
З 1922 року В. Ґеринович ректор перейменованого в Інститут Народної Освіти Кам’янецького університету. Він бере активну участь у багатьох наукових і науковогромадських заходах, зокрема у 1927 р. учасник Всеслов’янського конгресу географів і етнографів (ВаршаваВільнюсЛьвів, 1922 р.), де познайомився з В. Кубійовичем.
Працюючи діючим професором університету, В. Ґеринович написав, передусім, підручники для середньої і вищої школи. Серед них: "Основи географії" (1920, 1924), "Фізична географія для шкіл і самоосвіти" (1922), "Географія України" (1921), "Популярна географія України" (1921), "Нарис економічної географії України. Частина географічна" (1921), "Географія України. Частина ІІ. Антропогеографія" (1920).
Водночас професор вивчає проблеми районізації Східної Європи (дві позиції) і під кінець цього періоду зосереджує увагу на географічному краєзнавстві (дві книги про Кам’янеччину, статті, в т. ч. у популярних виданнях, нариси про Поділля, Товтри, Кам’янецький замок та ін.). Правда, у цей час автор зацікавився проблемами Дністра, зокрема використанням його гідроенергетичних ресурсів (1931).
Невеликий період з жовтня 1928 р. до листопада 1929 р. В. Ґеринович за запрошенням С. Рудницького працював у Харкові, очолюючи відділ економічної географії в Українському науководослідному інституті географії і картографії. Але через складну моральнопсихологічну обстановку змушений був повернутися у Кам’янецьПодільський.
1929-1933 рр. це невеликий період перебування В. Ґериновича у рідному Кам’янці і переїзд до Москви (геологорозвідувальний інститут), де його у грудні 1932 р. арештували. Ще перебуваючи у Кам’янці, В. Ґеринович зайнявся вивченням корисних копалин Кам’янеччини, робить доповіді з цього приводу у Харкові і Москві.
1933-1943 рр. засудження В. Ґериновича на десять років органами ҐПУ (звинувачення в участі у контрревоюційній, антисовєтській організації) і висилка на будівництво БіломорськоБалтійського каналу, де він працював у геологорозвідувальній експедиції. Це, власне, і врятувало вченого. Інакше він повторив би долю С. Рудницького, якого у 1935ому вислано з ББЛАҐ’а на Соловки і розстріляно 3 листопада 1937 р., повернувши кілька тижнів перед тим знову у Карелію.
У 1944-1949 рр. В. Ґеринович викладач у сільськогосподарському технікумі у м. Грязовці (Вологодська область) та у педінституті самої Вологди. У 1946ому В. Ґеринович повертається до Львова, влаштовується в Інститут радянської кооперативної торгівлі професором і завкафедрою. 16 липня 1949 р. В. Ґеринович помирає. Його поховали на Янівському цвинтарі Львова.
На основі указу Верховної Ради СРСР від 16 лютого 1989 р. Володимира Ґериновича реабілітували.
Підготував Роман ПРОКОПЧУК,
вчитель географії Спасівської школи.