Життєві історії

Вихованці дитсадка «Калинка» вже знають про війну і по-дитячому підтримують армію

Прогулюючись вуличками рідного Сокаля, раптом поринула у час, коли не було ще всілякої буденної рутини, сварок, мінливих настроїв. Саме дитинство дарує нам відчуття спокою, вічної радості і окриленості. Важко усвідомити, що вже доросла. Ще мент і перед моїми очима постане край «вічного дитинства» – дитсадок «Калинка». Це сакральне місце не відчуває втоми від дорослих турбот, оскільки вже 50 років його мешканці, маленькі мрійники – діти.

Легку стурбованість і тремтіння рук викликають у мене спогади про дошкільних друзів, оскільки стою перед входом у дитсадок №1. Щойно ввійшовши всередину, зустріла завідувача Галину Мазурак, яка з теплою материнською усмішкою розповіла про дитячий дошкільний заклад і його вихованців. У садочку є шість груп, одна з них – методична. Ні для кого не секрет, що піклування про дитсадок вимагає нелегкої праці задля покращення умов для догляду за дітками від двох до шести років. Слухаючи про комфортні умови, зауважила, як засмутилась жінка. Не без суму в голосі завідувач розповіла про те, що дрібні ремонтні роботи виконують за кошти батьків, оскільки непросто просити спонсорську допомогу, бо підприємці жертвують кошти для перших воїнів у зоні АТО. А діти вже знають про війну і подитячому підтримуюсь армію, солдатів, переживають за майбутнє країни. Провівши ще декілька хвилин за приємною бесідою, ми вирушили до других домівок дошкільнят – їхні групи.

Проходячи коридором, відчула запах смачної каші дитинства. Саме така, як колись: з ніжним солодом та молоком. Пам`ятаю, як в моїй групі маленькі хлопчаки просили добавки, не випускаючи ложки з рук. І ось саме ті магічні двері, за якими – дитинство. З шаленим биттям серця, врешті увійшла. Навколо тиша, виявляється, у дітлахів сонний час. Назустріч мені попрямувала вихователь молодшої групи Майя Федунь, яка з усмішкою на обличчі зауважила, що кожного дня є щось таке, що хочеться розказати про маленьких бешкетників. Та чомусь певне занепокоєння відображалося в очах жінки. Зібравшись з думками, вихователь розповіла, що діти переживають через нинішню ситуацію в країні. Бойові дії на теренах держави спонукають дошкільнят до ігор з сюжетами війни. Вони гордяться нашими воїнами і знають, що ті захищають українців. Щодо терористів, то використовують у вигляді певного залякування вирази на зразок «Будь чемний, бо до тебе Путін прийде». Дитяча відвертість викликала у мене захоплення: як просто вони мислять про світ, і як геніально. Невже ми настільки зазомбовані, що не бачимо таких елементарних речей у повсякденності? У кожного свої турботи.

Крокую у середню групу до сонних чарівників магічної країни дитинства. При вході мене зустріла вихователь середньої групи Галина Бадзюнь. Розглянувши деякі композиції, я раптом усвідомила, що дитинство у малюків не просте. Пані Галина підтвердила мої здогадки, зазначивши, що через конфлікт в країні діти подорослішали завчасно. Вихователь зауважила, що «зараз у групі дуже багато мови про АТО, воїнів, Україну. Дитячі серця хвилюються за Батьківщину і її героїв. На підтримку воїнів дошкільнята зробили виставку, намалювали листівки у вигляді дерева (символ України), жовтоблакитних голубів, сердечок та інших дрібничок і відправили на Схід. У відповідь діткам прийшла листівка від захисників з подякою за дарунки. А й справді, саме таким маленьким серцям потрібно дякувати перш за все, за їхню витримку, відвертість і віру. Галина Ярославівна розповідає про те, як дітки переживають за татів, з надією мовлять: «А може, війна скоро закінчиться? Ми ж маємо нового Президента! Він ж тепер все змінить, правда?» Сльози накочуються на очі, хотілося викрикнути: «І ми, дітки, надіємось», але втамувавши біль, перегорнула в думках події протягом останнього року. А що ж змінилося? Ото ж бо, мабуть, тільки влада. Замислилась і над тим, чи варто розказувати дітям правду і руйнувати їхнє дитинство. Але діти повинні знати правду!

Розчуленою і збентеженою вийшла з дитячих мрій. Невже ми не можемо просто бути людьми? Чому брат іде проти брата, зраджує Батьківщину? Мабуть, за іронією долі, українці повинні боротися за свою незалежність. Бо держава у нас одна. І цим маленьким діткам у ній жити, її розбудовувати. 

Олена ПІКУНОВА, студентка факультету журналістики Національного університету «Одеська юридична академія».

 

 

Голос Сокальщини на GoogleNews