Home / Духовне життя / Костел Бернардинів в трагічній історії Сокаля

Костел Бернардинів в трагічній історії Сокаля

«Скільки б не їв, ніколи ситий не буде», – мовиться в народній приказці про вогонь. У наших предків трипільців вшанування цієї стихії було пов’язане з Божественною очисною силою. Давні люди вірили, що «нечиста сила» боїться вогню. У ритуалі православного очищення ці уявлення трансформувались в обряд хрещення. Але і нині великою популярністю користуються в народі, наприклад, стрітенські свічки. Вони начебто захищають житло від громовиці та пожежі. Але, думаю, бувають ситуації, коли ніщо не може врятувати від біди. Бо трапляється те, що має трапитись. І нема на то ради. Доводиться приймати неможливе як можливе та робити певні висновки.
У полум’ї буремних літ…

Пожежа колишнього Бернардинського монастиря 27 березня 2012 року назавжди увійде в страждальний літопис Сокаля. Не знаю чому, але зробивши невеличкий екскурс в історію Сокіл-града, мимоволі починаєш задумуватись про неминучість цієї події. Жодне місто в історії Галичини не страждало так від погромів і пожеж, як наше. Місцезнаходження Сокаля на так званому Чорному шляху, який торували полчища орд, сприяло численним нападам чужинців. Лише з 1499го по 1523 роки Мегмет – син кримського хана Менглі Гірея, зробив дев’ять нападів на місто! В трагічному 1519ому, під час Сокальської битви, татари вщент спалили місто над Бугом разом із двома церквами та костелом. А через тридцять років незвані гості знову навідалися і запалили місто з передмістям Бабинця і палацом старости. Тодішня польська влада аж ніяк не дбала про захист Сокаля та його мешканців від татарської навали, а навпаки – податками та утиском зробила все можливе, щоб місто занепало. Дійшло до того, що у Сокалі ніхто не бажав жити. Тому на деякий час місту змушені були надати певні привілеї, щоб якось заохотити громадян підняти його престиж. Зокрема, польською владою було дозволено щороку вивозити безкоштовно із дрогобицьких солеварень 80 возів солі, що певною мірою посприяло вільній торгівлі на теренах Сокальщини. Але 1637 рік приніс Сокалю ще одну трагічну пожежу. Незабаром місто знову спіткала біда – року 1671го воно повністю згоріло! Годі лічити ті біди та поневіряння, що випали на стражденні голови надбужанців! Від кількості документально зафіксованих пожеж Сокілграда, а це лише кілька наведених фактів, кров холоне. Але місто завжди підіймалось, відбудовувалось, не зважаючи ні на що.
Сокаль і костел Бернардинів

Не секрет, що все культурне надбання нашого народу зосередилось саме у сакральній архітектурі – церквах, капличках і монастирських комплексах. В часи, коли кров людська лилися як водиця, в кличах оборони за рідну землю українська церква залишалась такою собі «державою у державі», осередком внутрішньої влади і Божого правосуддя, що врештірешт таки восторжествувало. Бо на сьогодні не збереглись у повній мірі ні ті княжі палаци, увінчані баштами, ні помпезні замки з не менш височезними мурами – усе кануло в небуття. І лише в наших старих церквах, монастиряхмузеях зберігся цей рукотворний дух минулого! Тому, думаю, історія костела Бернардинів і загалом усіх церков в Україні заслуговує на більшу увагу, аніж історія самого міста. І тут є чому подивуватись.

1519 рік був найстрашнішим в історії Сокаля. Татари вщент спалили місто і найстарішу сокальську церкву Пречистої, що стояла на лівому березі Бугу. Але за дивних обставин у пожежі, яка знищила первісний Сокаль, вціліла тільки чудотворна ікона Божої Матері Потішення. Саме Вона втішала усіх надбужанців у часи страждань та лихоліть ще з 1392 року! Неушкоджену ікону потім перенесли у спеціально збудовану для неї дерев’яну капличку на те саме місце, де незабаром, через століття по жахливій пожежі, збудували монастир Бернардинів. Сотні хворих, знедолених людей потягнулись сюди за Божою ласкою. Але потрапити в це заболочене місце було непросто. Тому в серпні 1598 року Єпископ Холмський Станіслав Гомолінський звернувся до ордену Бернардинів з проханням взяти під опіку земельну ділянку із збудованою капличкою. А незабаром, 2 липня 1604 року, Єпископ Холмський Єжи Замойський посвятив перший камінь під забудову нового костелу. В крипті під капличкою було похоронено і засновника монастиря – Станіслава Гомолінського. Костел споруджували кілька років.

Його побудовою тоді опікувались король Польщі Сигізмунд ІІІ та канцлер Ян Замойський. Через століття по татарському розгромі й перенесенні міста на правий берег Західного Бугу, 14 квітня 1619 року, костел було посвячено як Храм Матері Божої Умиління (Потішення). Ікону Сокальської Богородиці розмістили в прикрашеному алтарі зліва.

Легенда про Богдана Хмельницького

Ще одна дуже помітна подія у монастирській хроніці – перебування в Сокалі 1655 року Богдана Хмельницького. Хоча історики запевняють у більш правдоподібнішій даті – рік 1848й. Легенда розповідає, як Хмельницький, взявши Сокаль, вперто наступав на укріплений монастир Бернардинів, де шукала захисту навколишня шляхта. Видершись на мури, козаки раптом побачили образ Матері Божої Сокальської, опікунки монастиря, та злякались! Видіння було настільки явним, що український гетьман зі своїм військом відступив в район Валівки, але задумав хитрістю взяти це місце. Надіславши відповідного листа з проханням помолитись до чудотворної ікони, ватажок козаків разом із вірним слугою таки потрапив у кляштор. Злодійським планам захопити неприступну фортецю бернардинців не судилось здійснитись! Коли Хмельницький став перед вівтарем Богородиці, його до сліпоти вразили краса і блиск чудотворної ікони. Майже 5 годин тривало таке. Розкаявшись у підступних планах, через молитви монахів козацький гетьман отримав прозріння. А за цю ласку Матері Божої Сокальської Хмельницький подарував ченцям срібну чашу, наповнену талярами. Відступаючи з Сокаля на Львів, він написав ігуменові монастиря лист з подякою. Будучи побожною людиною, цілком можливо, що Богдан Хмельницький відвідував чудотворну ікону Сокальської Богородиці, про дива якої говорили в усій окрузі. А все решта, ймовірно, людська фантазія, бо навряд чи такий поважний гетьман витрачав би свої зусилля на взяття монастирської фортеці через кількох втікачів польської шляхти. Кляштор у ті часи, в першу чергу, був знаним місцем паломництва всілякого люду, що йшов за поміччю до Сокальської Богоматері. Підтвердження тому – спогади багатьох очевидців та, зокрема, враження о. Яна Капістрана Юркевича ще 1680 року. Він уподібнив Сокальський кляштор до Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії і Ченстохова в Польщі. Думаю, бажання Хмельницького побувати в монастирі було викликане, в першу чергу, великим розголосом про чудотворну ікону Сокальської Богородиці.
Нещастя за нещастям…

Через кілька десятків років після тієї нищівної пожежі 1519 року татари знову навідались в Сокаль, але не наважались знищити святе місце об’явлення Богородиці. Так і простояв храм на лівому березі Бугу, незворушний у величі Божого дива, допоки не спіткало його ще одне нещастя. Велика пожежа 1843 року практично знищила костел і Сокальську чудотворну ікону, залишивши по собі лише вежу з годинником роботи Івана Черневського із Жовкви, дзвіницю та ризницю. Через п’ять років монастир відреставрували, а головний вівтар костела прикрасили копією первісного образу Богородиці. На цьому лихоліття з пожежами не припинились. 1870 рік став для монастиря не менш пекельним. У вогні був знищений весь старовинний комплекс! А подальша його реставрація практично змінила первісний вигляд споруди. Проте внутрішнє вбрання інтер’єру церкви вогонь майже не пошкодив. З оборонних мурів монастиря залишились тільки дві вежі та останки перебудованих мурів…

На цьому тлі історичних фактів сумно виглядає ще одна трагічна пожежа – 27 березня 2012 року. Через 142 роки старовинний монаший комплекс був вщент знищений вогнем. Не врятували монастир від пожежі і численні бригади пожежників, які вчасно приїхали на згарище. Пригнічений натовп людей на правому березі річки Західний Буг голосно коментував подію та знімав на мобільні телефони і відеокамери!

Зізнаюсь, жодного пристойного слова! Ще б пак! Горів не просто монастир, а так звана домівка для засуджених на довічне ув’язнення, сокальська зона з максимальним рівнем безпеки! Звичайною мовою, в перекладі з пенітенціарного визначення, це означає «зась!» туристам, журналістам та решта особам, що цікавляться старовинною архітектурою. Але хіба тоді думалось про те, що горить архітектурний пам’ятник, колиска Панни Небесної землі Сокальської? Тоді рятували Сокальську виправну колонію №47, виконували накази Пенітенціарної служби України, чекали машини, щоби за всіма правилами охорони та безпеки етапувати рецидивістів та довічних в’язнів…
Рукотворні архітектурні пам’ятки, як і люди, відходять у вічність. І стає так сумно на душі, бо час починає незворотній відлік у своїй історії. Щоб повернути його, доведеться докласти чимало зусиль. Стає гірко на душі ще й тому, що до болю знайомий пейзаж з вікна мого помешкання, на тлі якого колись височіла прекрасна вежа монастиря, тепер схожий на обпалену примару часів воєнного бомбардування. Видовище палаючої вежі залишиться у моїй памяті назажди! Наче хтось невидимий запалив її як сірник, не давши людям жодного шансу врятувати костел об’явлення Сокальської Богоматері! І ця пам’ятка архітектури України з чотирьохсотрічною історією під своїм дахом півстоліття утримувала в’язнів особливої категорії – довічно засуджених! Замість того, щоб приймати віруючих і туристів, така велична споруда стала тюремною домівкою! Думаю, шановні читачі, наш мозок занадто мізерний та слабкий інструмент, щоб осягнути те, що виходить за межі звичайної логіки. Але ж Небесний Вчитель научає нас, що оновлення можливе тільки через агонію або смерть. Не в прямому розумінні цього слова, а в переносному – як наше оновлення, що подібне початку нового дня, коли після нічних жахіть приходить ранок, і сонце дає надію на нове життя! Бо сказано в Біблії: «Як пшеничне зерно, впавши в землю, не помре, то залишиться одне; а як помре, то принесе багато плодів». Хочеться вірити в те, що і такі трагічні миті принесуть нашому місту благодатні зміни. Зміни на краще!

Довіримось Сокальській Богоматері у всіх наших немочах та поневіряннях, як це робили наші предки, прославляючи Її Чудотворну ікону в одному з гімнів:

Мали Тебе в церкві руських обрядів священики,
Колись Ти чуда чинила, як ласкава Пані.
Спалив церкву татарин і не пошкодив дуже, Бо Твій образ був цілий в жаркому попелі.
Помагай нам, Боже!

Ірина СЛАВЧАНИК.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Богоматір із Зарваниці

Богоматір із Зарваниці – у шахтарському Червонограді

У греко-католицькому храмі Пресвятої Богородиці — ...