Home / Життєві історії / Життєва історія Олександри

Життєва історія Олександри

Цієї ночі Олександра бачила дивний сон. Вона гуляє лугом, плете ромашковий вінок і раптом бачить двох пташок: маленьку і велику. Маленька  гарна, з яскравим жовтим пір'ячком на животику  літає зовсім близько, а велика  якась ніби збідована  літає високо в небі. Через останню її огортає неабияке хвилювання, вона простягає руки і шепоче: "Не бійся, я допоможу тобі". Пташка підлітає до неї і перетворюється на прекрасного журавля. Олександра прокинулась. Серце огортала якась невимовна радість. Три пари проминули напрочуд швидко, четвертої не було: захворіла викладачка. Весь час дівчину не покидало дивне, незрозуміле відчуття.

Повертаючись після пар до гуртожитку, Олександра вирішила купити продуктів. Неподалік магазину вона побачила молодого чоловіка, який чомусь лежав. Дівчина звернула увагу, як люди обходять його і йдуть далі. "П'яний",  подумала і зайшла досередини. На зворотному шляху знов побачила чоловіка, він і досі лежав на тому ж місці. Було доволі холодно, курило снігом. "Замерзне", – промайнула в дівчини думка-блискавка, і вона підійшла ближче. Поставивши сумки, Олександра спробувала підняти чоловіка. Його обличчя випромінювало неймовірний біль, у нього благально світилися очі; вона швидше прочитала по губах, аніж почула одне слово: "Допоможіть".

"Швидка" приїхала через п'ять хвилин (лікарня близько).

Дівчина поїхала з ним. Лікарі діагнозували серцевий напад. Іще б 15-20 хвилин  і…

Олександра щодня провідувала хворого. Через два тижні його виписали. Через п'ять місяців вони одружилися. 

Минуло двадцять років… У помешканні Олександри і Вадима пролунав телефонний дзвінок. Телефонувала їхня донечка Олеся, студентка третього курсу факультету журналістики. Батьки слухали, як говорить-щебече їхня донечка:

– Мамо, татку, – почала після паузи, – я приїду на Різдвяні свята, але не сама, а з Максимом, він дуже гарний хлопець. Мамо! В нього такі очі!

– Хто він, як ви познайомились, він твій однокурсник? – засипала запитаннями доньку, а серце огорнули водночас і радість, і тривога.

– Ні, ми не вчимося разом, і зустрілися зовсім випадково. Я поверталась з пар, на вулиці було людно. Раптом за кілька метрів переді мною якийсь юнак буквально гепнувся на засніжений асфальт. Я подумала, що він хильнув зайвого, та коли підійшла ближче і побачила його обличчя, то зрозуміла: тверезий. Я спитала, чи потрібна моя допомога. Він не відмовився… Мамо, які в нього очі… Відтоді ми не розлучаємось. 

Батьки слухали доньку, і обоє пригадали події двадцятирічної давнини.

– Ну, вези, вези вже нам свого красеня. Ми з мамою з нетерпінням чекатимемо,- з неприхованим задоволенням сказав батько і поклав слухавку.

– Все у світі повторюється, – промовив до дружини, а в самого в очах засяяла неймовірна ніжність і любов, як двадцять років тому.

"Бог завжди віддячує за милосердя", – подумала Олександра і потонула в чоловікових обіймах.

 Марія МИХАЛЬЧУК.

 с. Савчин.

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Із спогадів корінної скоморохівчанки з роду Онищук-Панюта Надії Кузьми

Найкращим світом, який я пізнала, було ...