Home / Про великі підприємства / Галичхутро – сьогодення і перспективи

Галичхутро – сьогодення і перспективи

НОРКИ САПФІР, СКАНБЛЕК, БІЛА –
«РОДЗИНКА» «ГАЛИЧХУТРА»
(Закінчення. Поч. у № № 100-101).
ПРАЦЮЄМО, ДИВЛЯЧИСЬ У ЗАВТРА

Звірівництво  це сезонна галузь, продукція якої продається лише в листопадісічні, частково березні та вересні. До того ж хутро не завжди користується попитом. Тому товариство з обмеженою відповідальністю задумалося над тим, як розширити сферу діяльності та отримати додаткові щомісячні надходження коштів.

Відтак в 2006 р. спочатку було завезено декілька голів свиней у “Галичхутро” для  розведення та продажу, пізніше взяли в оренду землю у селян с. Лучиць та інших сіл, для вирощування зернових, бобових, кукурудзи, ріпаку, інколи цукрового буряка. Також було закуплено майже 20ть голів корів для виробництва молока та м’яса. Молоко, м’ясо, ріпак, буряк, зернові  це той товар, який може щоденно давати надходження грошей Товариству, крім цього зернові та кукурудза  корм для тварин. Таким чином планувалось зробити замкнутий цикл виробництва, який зменшував його залежність від нестабільної економічної та політичної ситуації в країні, та зменшував ризик економічного спаду від попиту на хутро. Та не так сталося як гадалося. Для того, щоб викупити майнові паї, придбати техніку, міндобрива, розорати цілинні землі, довелося взяти кредити в банку, з умовою відшкодування державою частини грошей на закупівлю техніки та погашення певної части процентів за користування кредитом з державного бюджету. А тут нежданонегадано штучно створена економічнофінансовополітична криза та недолугість керівництва НБУ призвели до того, що в країні перестало працювати виробництво, грошовий оборот доходить лише до власників супермаркетів, і там осідає в кишенях магнатів, для чергової виборчої кампанії або для "купівлі" нової державної посади. Тому, фактично кошти у виробників, як і у споживачів, відсутні.

Відтак в кінці 2008 р. відшкодування частини коштів на обслуговування банківських відсотків та техніки з бюджету держави припинилось, банки зажадали збільшення процентної ставки по кредиту з 18 до 20 відсотків. Таким чином, ТзОВ "Галичхутро" на 1 січня 2009 р. залишилося із 10ти мільйонним кредитом, який взяли на розвиток сільського господарства, підняттям процентної ставки в чотири рази (до кризи була 18%, але відшкодовувалось з державного бюджету 12%), відсутністю попиту на шкіркову продукцію, брак обігових коштів (сезон продажу шкірки закінчився) та іншими проблемами, які з цього виходили, самотнім і приреченим на банкрутство. Але, хто хоче той працює, хто дуже хоче  працює ще краще. Так сталось і в даному Товаристві. Починаючи з 2009 р. господарство перейшло на систему жорсткої економії, що не давало чи не дає прибутку та не має перспективи  скорочується, на два роки припинилося інвестування в основні засоби, зменшились посіви, різко зменшилось поголів’я норок, відтак зменшилось кількість працюючих та їх заробітна плата і найголовніше сподівались тільки на власні сили. І це дало позитивний результат! Звірогосподарство вистояло вдруге! Хоч економічна ситуація в ТзОВ не найкраща, проте до 1 січня 2010 р. вдалося погасити 4,5 мільйона кредиту, посіяти 220 га ріпаку, 420 га озимих зернових, збільшити поголів’я свиней до 1000 голів, корів до 150 голів. Не має заборгованості по платежах до бюджету, заробітна плата виплачується. Відтак збільшили поголів’я норки та сріблясточорної лисиці. За десять місяців цього року вироблено до 100 тонн м’яса (більше в Сокальському районі виробили лише ТзОВ "ФлораС" та ПАФ "Білий Стік"), щоденно виробляємо біля 1000 л молока, що являється також непоганим результатом. Якщо б в державі працювала фінансова система, здійснювався оборот грошових коштів від виробника через продавця до споживача і знову до виробника, то проблем було б набагато менше. А так спланувати щось хоча б на декілька місяців майже неможливо.

Перспектива розвитку ТзОВ "Галичхутро", в якій уже не сумнівається не тільки директор Василь Муха, працівники підприємства, а навіть банк, який кредитує це господарство, полягає в збільшенні поголів’я норки та сріблясточорної лисиці, до розумних меж, обробітку 15002000 га землі, утримання 200 голів високодійного стада корів, збільшення поголів’я свиней до 1700 голів, що дасть можливість щомісячно отримувати кошти, необхідні для оплати праці працівникам, купівлю кормів, сплачувати бюджетні платежі, своєчасно проплачувати надані послуги. Кошти, які надійдуть від реалізації хутрових звірів будуть інвестуватись в ремонт та переоснащення основних засобів. Але для реалізації цих планів необхідно "покінчити" з ненависними кредитами, які ще будуть намагатися тягнути Товариство в економічну яму ще в 2011 р. Директор ТзОВ вірить в свої сили, професійні якості працівників, їхню самовіддачу підприємству.

ЩОБ СІЛЬ ЗЕМЛІ СТАЛА ЇЇ РАДІСТЮ…

Директор ТзОВ "Галичхутро" Василь Петрович Муха  неординарна особистість. Він  цікавий співрозмовник, який має чітку громадську позицію. Болить його душа за село та сільське господарство, яке знищується як недолугими діями влади та чиновників різних рангів, так і самими селянами. З сумом констатує, що країна на порозі великої економічної кризи, яка, на його думку, має розпочатися весною. Чому? Ось його думки з цього приводу:

"Гляньте навколо  виробництва нема, будівництво призупинилося, сільське господарство і разом з тим сільське населення вимирає, промисловість працює як сировинний придаток, грошей немає ні в пенсіонерів, ні в виробників, ні в споживачів. Банки перестають приймати гроші на депозит  що з ними робити, куди, кого і під що кредитувати, коли вся економіка стоїть? З сільським господарством взагалі парадокс.
За десять років, які я працюю директором, ще жодного року не надходило стільки замовлень на пошиття шуб з хутра. І ще жодного разу не було такого, щоб в зимові місяці закупівельні ціни на молоко падали. Молокозаводи вчасно не розраховуються за здану продукцію, м’ясопереробні підприємства не беруть худоби, свиней, бо не мають де її реалізувати. Нонсенс! Купка багатіїв жирує, а більшість людей не має грошей на молоко та шматок м’яса! Відтак з кожним роком у нас скорочується поголів’я ВРХ, зменшується виробництво молока. За дев’ять місяців 2010 р. збитки ферми ВРХ “Галичхутра” становили майже 500000 грн., правда сюди входять і відсотки за користування кредитом. Тому більшість селян, сільгосппідприємств відмовляються від годівлі ВРХ, а з цього року і свиней, тому що це не рентабельно. Всі перейшли на вирощування ріпаку, зернових, ціни, на які сьогодні сягнули рекордних позначок. Але підприємствам не варто радіти з "таких успіхів", адже це "потягне" підняття цін на м’ясо, молоко, хліб та інше. Позакриваються переробні підприємства, як це не так давно було з цукровими заводами, зменшиться кількість працюючих. І в кінцевому результаті це призведе до понадвиробництва ріпаку та зернових. Оскільки тваринництво фактично знищене, то не буде ринку збуту. Тому ціни на продукцію рослинництва впадуть, максимум за два роки, і економічна ситуація від цього тільки погіршиться. Адже відомо, що якщо людина голодна, то її не потрібно ні машини, ні шуби, ні телевізора, як й інших благ цивілізації.

Держава, а точніше купка магнатів, які мігрують від однієї політичноекономічної сили до іншої, тільки б залишитися при владі, активно допомагають розвитку економічної кризи в країні та сільського господарства зокрема, а ми, громадяни, допомагаємо їм в цьому такими діями.

Думки, які висловив керівник ТзОВ “Галичхутро” Василь Муха:

1. Владні чиновники різних рангів активно підтримують крупнотоварне виробництво, шляхом виділення дотацій, субвенцій, надання пільг, а найчастіше шляхом відмивання бюджетних коштів через компанії. Це призводить до того, що в селі обробляється земля двоматрьома тракторами, комбайнами, без залучення місцевого населення до цієї праці. Приїжджає механізований загін на тиждень, щоб виорати та посіяти, ще тиждень, щоб обробити гербіцидами та тижденьдва, щоб зібрати. Якщо будується птахофабрика, ферми ВРХ та свиней на декілька тисяч голів, то тільки з високотехнологічним виробничим процесом, який обходиться фактично без обслуговуючого персоналу. Що ж робити селянам? Більшість з них виживає за рахунок підсобного господарства, а деякі в селі спиваються і деградують.

2. Ми розівчилися працювати, зокрема на Західній Україні, де в кожній сім’ї або родині хтось виїхав на заробітки: в Росію, Грецію, Португалію, Іспанію, Італію, позбавив себе впливати на життя сім’ї, родини, країни, але і позбавив себе проблем, які виникають. Він просто пересилає гроші, таким чином відкупляється від цього. Маючи хоч трохи коштів, будьяка сім’я вже не хоче утримувати корови, свиней, обробляти город, дачу. Подивіться скільки землі пустує тільки на присадибних ділянка навколо м. Сокаля. Скільки знищено хлівів, в яких утримувалась худоба. Зокрема в селах, які далекі від райцентру, згадайте 90ті роки минулого століття. В тих же роках в с. Хлівчани населення щоденно здавало до 10-ти тонн молока, а сьогодні  лише 1,5 тонни! Але для чого працювати, якщо кожного місяця мати чи батько вишлють зза кордону 200300 доларів, і на них можна добре погуляти?

3. 90 % населення країни намагається один одного обдурити, обхитрити, тільки б заробити побільше грошей і сьогодні в умовах "дикого" капіталізму іншого просто бути не може. Кожен керівник підприємства намагається ошукати власника і працівника, власник  керівника і партнера по бізнесу і свого конкурента, щоб за рік “відбити” ці кошти, які вкладені в господарство і ще щось заробити. Працівник робить вигляд, що працює  власник, що платить заробітну плату. Продавець на ринку продає тільки "фірмові" речі, зроблені в підвалі власного будинку. Цей же обдурений покупець стає продавцем м’ясних виробів, продає тільки "куликівську" ковбасу без м’яса, але за високими цінами. Медичний працівник встановлює такий діагноз хвороби продавцю "фірмових" речей, що йому не вистачає грошей на медикаменти від прибутку, вилученого від реалізації його ж "фірмових" речей. Така ж ситуація в інших галузях.

4. Відповідальність за вчинки геть відсутня. Батьки не відповідають за дітей, вчителі за учнів, керівник за працівника, а працівник не несе жодної відповідальності за завдану шкоду підприємству. В будьякий момент може залишити роботу, прийти на робоче місце п’яним, вкрасти, нанести шкоду некваліфікованими діями або відвертою халатністю наперед знаючи, що йому нічого за це не буде, максимум стягнуть заробітну плату чи може звільнять. І то хто знає, адже де взяти іншого? І чи є гарантія, що новий працівник буде кращим за попереднього?

5. Система підготовки кваліфікованих кадрів для сільського господарства відсутня, хоч в нас існують і середніспеціальні та вищі навчальні заклади, але знань вони майже не дають. Випускники шкіл вчаться в сільськогосподарських учбових закладах лише для того, щоб отримати вищу освіту, і то якщо їм не вдалось стати студентом економічного, юридичного, медичного та іншого престижного факультету. А чому немає висококваліфікованих зварювальників, токарів, електриків, трактористів, чому їх не навчають?

6. Керівники сільгосппідприємств, власники малих і великих ферм та одноосібних селянських господарств намагаються бути мудріші один за другого, вважаючи, що біда, яка вчепилась сусіда його мине, але так не буває. Чому спільно не вирішувати питання збуту і переробки молока, переробки м’яса, виробництва ковбасних виробів, постачання нафтопродуктів, засобів захисту рослин, купівлі техніки до спілки і т. д.? Тоді можна було б встояти перед молокозаводами, цукрозаводами, м’ясопереробними підприємствами і т. д, які нині диктують свої умови сільгоспвиробникам.

7. Відсутня мережа незалежних лабораторій, які могли б контролювати, в першу чергу, якість переробленої продукції. Де ж це бачено, щоб виробник ковбас, масла, сметани, хліба встановлював сам для себе склад продукції та її якісні параметри та й ще сам контролював! Якість, кількість та інші складові сільськогосподарської продукції, контролюють переробники: цукро та молокозаводи, м’ясопереробні підприємства, елеватори, як їм заманеться так і зроблять аналіз. У виробника немає вибору, бо молоко треба здавати щодня, маленька свиня витісняє з клітки велику, буряки на полі сохнуть, а їх ніхто не забирає, зерно необхідно зібрати з поля та нема де його зберігати?

9. Україна, як держава, прагне в СОТ, Євроспілку. Виникає питання чому туди йти, з чим? Ми можемо експортувати в Європу металопрокат по декілька сотень доларів за тонну, а вони імпортують в Україну машини та обладнання за декілька тисяч доларів за штуку, ми їм шкіру з корови за декілька доларів, а вони – італійські босоніжки та чоботи за декілька сот доларів за пару. Ми їм продаємо фуражну пшеницю (бо іншої вони не приймають), а вони її тут же перепродають в Єгипет арабам вже як пшеницю 12 класу після Паризької біржі. Ми їм кращих професорів, академіків  вони нам Болонську систему навчання. Ми їм віддали ядерну зброю  вони нам саркофаг для Чорнобиля за наші кошти і їхні матеріали. Чому ми хочемо йти туди, де нас не чекають?

10. Сільське господарство за роки незалежності України втратило свою гідність. В нас уже немає знань ні в обробітку землі (нас будуть вчити аргентинські та бразилійські спеціалісти, хоч їх же навчили наші емігранти), ні в вирощуванні свиней та корів (така ж картина з канадцями та євреями). Всі технології ми сліпо мавпуємо, забуваючи одне  що кінцевий результат отримання прибутку, і якщо ми за їхніми технологіями зменшимо собівартість і збільшимо валове виробництво, то що ж вони будуть робити в подальшому?

Немає жодних проблем для виходу з цієї економічної, соціальної та політичної кризи. Не будемо вдаватись в дрібниці, але хочу наголосити, що найперше треба почати жити за власний рахунок, не в борг, не за рахунок інших людей. Планувати свою роботу так, щоб можна було її виконати, навчитися говорити людям: "я цього не виконаю", а не давати пустих обіцянок, сподіватись тільки на власні. Отримувати соціальні блага (квартира, машина, хутрова шуба, навчання в інституті) лише на зароблені потом, нервами, безсонними ночами кошти. Почати гордитись своїм селом, своєю професією, своєю нацією та країною, брати все найкраще зза кордону та не сліпо копіювати зарубіжні технології, а впроваджувати у виробництво вітчизняні, які мали добрі результати. Об’єднуватись в спілки, громади – але не для створення чергової посади кращому директору, а для захисту своїх прав, своєї землі, свого села та міста. Домагатися, таким чином, створення лабораторій, незалежних від переробників. Пропоную, для подолання корупції, контрабанди запросити на посади в контролюючі органи працівників митниці, міліції, інших державних підрозділів чи іноземного легіону, якщо в нас самих це не виходить".

Записала Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

Р.S. Сподіваємось, що тема викличе зацікавлення читачів "Голосу знад Бугу". Ми готові вислухати Ваші пропозиції та думки з приводу виходу з економічної кризи сільського господарства України та, зокрема, агропромислового комплексу Сокальщини на Форумі Сокальщини.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

На шахті «Лісова» знову аварія, загинув 42-річний гірник

У вівторок, 31 жовтня, внаслідок отриманих ...