У квітні 1991 року до Сокаля прибули творці майбутнього пам’ятника Т.Г. Шевченку – скульптор Е.П. Мисько та архітектор В.В.Каменщик.
Митці з огляду на місцевості визначили висоту пам’ятника, постаменту, його розміщення.
На зустрічі з творцями пам’ятника були присутні голова комітету по спорудженню пам’ятника І.І. Тимошик, голова міської ради Я. Б. Стефанишин, директор музею Духовної республіки А.С.Покотюк, голова районної ради М.І.Пшевлоцький та багато мешканців Сокаля.
У лютому 1993 року на Львівський керамічній фабриці були зроблені форми на всі частини скульптури пам’ятника Тарасу Шевченку у Сокалі.
І нині (1993 року) його вже почали відливати у бронзі. А це нелегка і копітка робота, адже скульптура має 2 метри 95 сантиметрів висоти, є надія що вже цього року сокальчани побачать пам’ятник Кобзарю на центральній вулиці міста.
Але і далі триває збір коштів, які ще так потрібні аби реконструювати проспект, де стоятиме пам’ятник Т. Шевченку, провести там благоустрій.
Комітет по спорудженню пам’ятника і Рада Товариства «Просвіта» щиро вдячні жертводавцям: держадміністрації, яка офірувала 400 тисяч карбованців, колективам заводу хімічного волокна — 300 тисяч, Борокського спиртозаводу — 100 тисяч, Сокальському м’ясопідприємству, малим підприємствам «Телефон» — 50 тисяч, «Галіція» — 30 тиряіч, райпостачу — 25 тисяч, малому підприємству «Оригінал», райвузлу зв’язку 7- тисяч, міській раді, «Торгсервісу», малому, підприємству – «Елегант», комбікормовому заводу — 5 тисяч карбованців.
Ось що написав Іван ТИМОШИК – голова Комітету по спорудженню пам’ятника Т. Шевченку у Сокалі у 1993 році :
З 1991 року сокальчани збирають кошти на пам’ятник Тарасу Шевченку. Про такий величний пам’ятник з бронзи мріяло не одне покоління громадян Сокаля. Але історичні колізії не дали змоги спорудити достойного монумента Кобзарю.
Після вождів різного гатунку, які у свій час гнобили наш народ, на цьому постаменті вже за часів радянських поставили звичайне, яке не відрізняється від сотень інших погрудь Тарасу Шевченку. І так стоїть воно дотепер, аж на одному з перших засідань ТУМу «Просвіта» вирішили збирати кошти на пам’ятник Тарасу Шевченку у Сокалі.
Сокальчани ходили з вертепами, групами колядників по домівках і люди офіровували гроші на спорудження пам’ятника Кобзарю. Спочатку видавалось, що за ці пожертви зуміємо побудувати монумент Тарасу. Та через шалену інфляцію його вартість зросла.
Нині він вже вилитий’у бронзі, про те не вистачає ще коштів, щоб повністю перерахувати всю суму Львівській керамічній фабриці — це ще близько двох мільйонів.
У цей перший мільйон, зібраний на пам’ятник Тарасу Шевченку, свою лепту вже у цьому році внесли чимало підприємств і організацій, малих підприємств і кооперативів, за що комітет по спорудженню пам’ятника Т.Г. Шевченку у Сокалі дуже вдячний. Щирі слова подяки висловлюєм колективам: заводу хімволокна, який офірував 300 тисяч карбованців, Борокському спиртозаводу, райспоживспілки, панчішної фабрики, заводоуправління будівельних матеріалів — 100 тисяч. Чималі суми також перерахували: ремонтно-транспортне підприємство — 60, м’ясопідприємство, мале підприємство «Телефон», «Торгсервіс», міжрайторгбаза, ДКТП «Доматор» — 50, АТК облспоживспілки — 35, «Галіція” – 30, райпостач, нафтобаза — 25, «Прометей» (БУ-5), маслозавод, інкубаторна станція — 15, райвузол зв’язку, друкарня, МП «Оригінал» і «Агроком», завод продтоварів, Сокальська філія Союзу Українок — 10, комбікормовий завод, мале підприємство «Елегант», завод залізобетонних виробів, майстерня по ремонту радіоапаратури ’— 5, комбінат громадського харчування — 3, мале підприємство «Фенікс», П. Б. Шукатка — 2, добродії Г. Куса та І. Приходько — по дві тисячі.
Та ми не тратимо надії, що і ті великі організації і підприємства, які відвернулись від цієї справи – справи патріотичної, національної ваги, й не внесли нехай невеличку офіру на пам’ятник, внесуть її.
Окрім офір окремих людей, допомагали ще й підприємства, різні організації як, приміром, Товариство Українських купців і промисловців, Центросоюз, Молокосоюз. Вони внесли свої чималі кошти. Тому звертаюсь до усіх корінних сокальчан і тих, яким тепер наше місто стало рідним, до керівників підприємств і організацій офірувати по можливості певну суму грошей на пам’ятник Т. Шевченку, бо Кобзар уже вилитий у бронзі чекає, коли стане у центрі нашого міста.
Як і історія людського життя, так і історія міста складається не лише з сірих буднів, але і з подій, про які пам’ятатимуть покоління
Вже вчетверте цього року (1995 року – прим.) ми відзначали своє найголовніше свято -свято Незалежності нашої держави.
Та цьогоріч воно було особливим.
Адже саме у цей день у вересні 1995 року в Сокалі відкривали і освячували пам’ятник Тарасу Шевченку.
Пам’ятник цей з достойний нашого генія, про який мріяло не одне покоління сокальчан. Бо за роки, коли ми жили у великій совєтській імперії, такі величні пам’ятники ставили радше “вождю пролетаріатам”, аніж великому сину українського народу. Що казати про маленькі містечка, якщо у деяких обласних центрах навіть погруддя Кобзаревого не було. Аж тепер сокальчани дочекалися, що завдяки їм усім у центрі Сокаля у бронзі вилитий Тарас.
Публікаціїї, світлини – Голос з-над Бугу, 1991- 1993 роки