22 березня відбулася комісія з питань захисту прав дитини, на якій розглядали 17 питань. Під дверима кабінету на третьому поверсі адміністративного будинку, де мало відбутися засідання, зібрались люди різного віку. Вони очікували, щоб зайти, коли їх запросять. Хтось був спокійним, бо тут уже не вперше, а хтось поглядав на годинник та хвилювався, бо не знав чого чекати від цієї зустрічі. Засідання під керівництвом голови Сокальської РДА Олега Пелиха розпочалося вчасно, о десятій годині.
Першим розглянули питання про призначення Миколи Шагарова опікуном чотирьох малолітніх дітей, позбавлених батьківського піклування. Начальник служби дітей РДА Галина Федаш розповіла, що М. Шагаров має намір опікуватися чотирма малолітніми дітьми. Контакт між ними та майбутнім опікуном встановлено. Діти уже познайомилися з родиною та з іншими ровесниками, які вже перебувають в соціально-реабілітаційному центрі, де їм комфортно. Однак є одна умова: якщо хтось захоче стати опікуном усіх шістьох дітей багатодітної родини, він буде змушений їх повернути. Чоловік погодився на це. Однак це не була єдина справа про оформлення опікунства над дітьми. Також літня жінка звернулася саме з цього приводу. Біда заставила стати опікуном малолітніх онуків, які нещодавно поховали матір. Проте у бабусі є ще три сини, двоє з них лікуються від туберкульозу. Ця родина уже не один рік перебуває під соціальним наглядом працівників Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та служби у справах дітей. Обговоривши ситуацію, в якій сьогодні перебуває родина, вирішили спершу отримати медичну довідку про стан здоров'я близьких родичів, а потім прийняти рішення. Адже туберкульоз дуже небезпечна недуга, тож не можна ризикувати здоров'ям дітей.
Далі на засіданні йшла мова про виховання дітей в окремих сім'ях, якими опікуються працівники соціальних служб уже не один рік. На минулому засіданні вже розглядали сімейну ситуацію в одній родині і сподівалися, що жінки одумаються і виховуватимуть у злагоді та любові дев'ятимісячного хлопчика, який є сином для першої і внуком для другої. Та в їхній родині, наче у Кайдашевій сім'ї, щодень лише сварки та чвари. Прикро, що мати, якій би за віком випадало бути мудрою наставницею та порадницею для своїх дітей та внуків, не шукала і не шукає порозуміння з донькою. Мабуть нема у неї ні крихти материнської любові до наймолодшої доньки, яка, наче дві краплі води, схожа на неї. До того ж вона успадкувала від матері не тільки вроду, але й характер: впертий та непоступливий. Бабуся навіть зараз не хоче визнати, що не догледіла найстаршої доньки в юності і та пустилася берега. Можливо, донька в такий спосіб хотіла привернути до себе увагу неньки… Але мати лишень осуджувала її, байдуже дивлячись на пиятику та гульки доньки. З'явився онук, донька наче ожила. Проте навіть це не розтопило криги в материнському серці. Вона не зуміла підтримати блудну доньку і витягнути її з тенет "зеленого змія". Мати спровоковує її на конфлікти, хоче вигнати з хати. Молодій мамі нікуди йти, вона не може спокійно говорити з матір'ю, розпускає до неї руки. Проте дитину пильнує. Усі негаразди в родині та розчарування у житті "топить" у горілці. Відповідно стає злою, агресивною, некерованою. Жінці потрібна фахова допомога. Працівники сільської ради намагалися допомогти цій родині вирішити сімейні конфлікти та порозумітися, але намарно. Намагався помирити їх і священик, але і йому не вдалося цього зробити. Можливо, дитя стане рятівною соломинкою, яке допоможе молодій мамі змінитися. Вона любить своє дитя, тому, переборовши всі страхи, прийшла на засідання комісії, щоб його не відібрали у неї.
Вислухавши обидвох і матір, і доньку, члени комісії востаннє попередили молоду жінку про те, що втратить дитину, якщо не змінить способу життя. Вона плакала і обіцяла, що більше пити не буде. На жаль, вона не хоче визнати, що має алкогольну залежність, і не хоче лікуватись. Мати казала, що слова доньки це пусті балачки, бо та уже не виправиться. Проте члени комісії не були такими категоричними і дали молодій жінці право вибору: одуматись і виховувати сина самій. Вибір за нею.
До засідання суду матиме час подумати про своє життя й великомостівчанка, мати трьох дітей, яка, залишивши сина і доньку в квартирі, їздила на декілька днів до співмешканця в Жовківський район. Каже, що дітям звідти привозила продукти: картоплю та овочі. Але поки її по декілька днів не було вдома, діти були без нагляду, сиділи голодні. Добре, що ходили до школи та в дитячий садочок. Про їхнє нелегке життя розповіла спеціаліст служби дітей Марія Турянська. Напередодні жінку часто бачили п'яною. Якщо жінка любить своїх дітей, то вона постарається змінитися і повернути право називатися їхньою матір'ю.
Схоже, що таке ж чекає на матір, яку заслуховували цього дня наступною. Вона також не пильнує двох своїх дітей. Жінка нічого не говорила у свій захист, просто опустила голову і мовчала… Здавалось, що для неї стало уже звичним чути такі докори, а може просто збайдужіла до слів, які ятрять душу, бо поховала старшого сина. Вона й не помітила, як у плині життя розгубила материнські почуття, любов, відповідальність і сором.
Інша багатодітна мама взяла собі за звичку залишати дітей на два-три дні у хаті самими і віятися світами. Лишити їх ні на кого, співмешканець служить в зоні АТО. Добре, що Смиківський сільський голова Петро Пархович взяв їх під свою опіку та наглядає за ними під час відсутності матері: рубає дрова, щоб діти не померзли у хаті. Сільські громади Смикова і Бодячева привозять їм їжу. Жінка, йдучи на комісію, підготувала цілу промову про те, що вона "хоч і не дуже добра мати, але й не остання", що “у житті бувають різні ситуації, бо всі ми люди". Мовляв, була у рідному селі, звідки родом, бо хотіла поставити батькам пам'ятник на цвинтарі. Та головний спеціаліст ЦСССДМ Зоряна Барнич розповіла присутнім про її поведінку та методи виховання дітей. Хіба ж діти втікали б з хати і ночували на фермі, коли б вона була такою турботливою та ніжною матір'ю, в чому намагалася переконати усіх. Молодиця казала, що у старшого сина важкий характер, тож не завжди може знайти з ним спільну мову. Наостанку пообіцяла взятись за розум і пильнувати дітей.
Розглянули декілька справ про позбавлення прав батьків малолітніх дітей. Серед них вразили мене дві: до комісії з питань захисту прав дитини Сокальської РДА надійшла заява від бабусі відносно двох малолітніх онуків про позбавлення батьківських прав зятя. Торік від раку померла її донька, сиротами залишилися трьоє дітей. Старший уже навчається у виші, середущий у школі в Червонограді, а наймолодша донечка ходить у дитячий садок в Сокалі. Батько дітей уже давно їздить на заробітки і не живе з родиною. Востаннє він був на похороні дружини, тоді й бачився з синами та донькою. Відтоді їхнім життям не цікавиться, не допомагає їм, навіть спілкуватися по телефону не хоче. Старенькій жінці допомагає виховувати малолітніх онуків рідна сестра, вдвох вони намагаються замінити семирічній дівчинці та чотирнадцятирічному хлопчику матір та батька.
Схожа доля у п'ятирічного хлопчика з Червонограда, якого мама два роки тому залишила на тата, а сама повіялась у світи. Відтоді, як кажуть, ні слуху, ні духу. Навіть з рідною сестрою жінка не спрілкується. Декілька років тому з батьком хлопчика стався нещасний випадок, хоча він залишився живим, ходить на милицях. "Для мене син став змістом життя, тим рятівним колом, яке витягнуло мене з того світу, каже він зі сльозами на очах. Я живу для нього, і зроблю все, щоб він не відчував себе позбавленим материнської ласки та любові". У цих словах було стільки щирості, що не викликало у присутніх запитань. Лише подумалось, невже серце матері хлопчика ніколи не ойкнуло за ним, що змусило її відмовитись від рідної кровиночки?
Далі на порядку денному було ще декілька справ, які стосувалися виховання малолітніх дітей. Добре, що хоч у цих родинах є позитивні зміни: батьки не п'ють, діти нагодовані, доглянуті, мають сезонний одяг, у помешканні тепло, чисто. Проте сім'ї надалі перебуватимуть на контролі соціальних служб, доки не доведуть, що їм можна довіряти дітей.
Повчальною є історія про дівчинку-підлітка, яка жила в неблагонадійній багатодітній родині. Її батьків позбавили батьківських прав, бо вони не пильнували дітей, вели аморальний спосіб життя. Опікуном дівчинки стала тітка, однак вона не зуміла знайти підхід до дитячого сердечка. Юнка, а їй через два місяці буде 18, вперта, не хоче дослухатися до порад жінки, втікає з дому, водиться з сумнівними компаніями, прогулює уроки, є легковажною. Вихователь ліцею намагається “достукатись” до дівчини, розуміючи її становище, бо ж залишилася сама при живих батьках. На засіданні комісії дівчина сиділа мовчки, з виглядом, наче її це не стосується. Хтозна, навіщо робить все наперекір дорослим, чому обрала таку стежку у житті… Хочеться вірити, що півгодинну розмову вона не пропустила повз вух і зробить висновок. Зрозуміло, що їй важко, бо вступає в доросле життя без підтримки найрідніших людей: мами та тата, але треба й самому намагатись змінити своє життя на краще.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.